15 листопада 2012 р.

Гірка благодать або історія народження Маріанночки на світ

Я нарешті написала вам історію народження Маріанночки ;). Як тільки з’являлось трішки вільного часу я сідала писати свою розповідь і ось вона готова!
(Обережно! Багато тексту ;)
Думаю варто почати історію хоча б за півтори тижні до того як ми лягли в лікарню...

Цей раз я найшвидше стала на облік - в 10 тижнів і чемно виконувала всі призначення лікаря, одним з яких виявилось КТГ або по простому запис серцебиття дитини на 32-33 тижні вагітності. Так сталось, що напередодні я мала багато справ і лягла пізно спати, тому не мала змоги виспатись, можливо це і стало причиною того що серце Маріанночки билось швидше -аж 188 на хв (норма 120-160). Мене про всяк випадок направили на УЗД (зараз не є обов’язковим УЗД в 3 триместрі, тому як би  не це то напевне мені б взагалі не робили УЗД перед пологами - і вже в цьому я бачу, що Бог керував усім!). УЗД я робила в діагностичному центрі, лікар побачила вільну рідину в животику малечі, але було не все добре видно, та ще й п’ятниця і вона мене відправила до понеділка додому, сказавши, що проблема найімовірніше з серцем і при тому серйозна. Отже, майже три доби я просто чекала інформації, що ж з малечею, прислухаючись до її рухів. Якщо це серце -то дитина навряд виживе, це був перший момент коли потрібно було довірити все Богові та просто сподіватись на Його милість, і готуватись прийняти Його волю яка б вона не була - навіть якщо малеча помре, або буде мати постійні проблеми з серцем. Не скажу що я не боялась - я дуже переживала і боялась! Але як і Давид намагалась знайти втіху в Бозі та Його слові "Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені?" (Псалом 55 вірші 4,5).

Ось настав понеділок УЗД в діагностичному центрі, потім в Сімекс-Соно і перший промінь надії - з серцем у Маріанни все гаразд! Слава Богу! але рідина є і її кількість за цей час навіть збільшилась.

Далі ми цілий тиждень намагались виявити причину проблеми, різні аналізи, походи до різних спеціалістів, ще одне УЗД, тепер вже на Лисенка - крім рідини в животику виявили ще й відкладення кальцію. Коли результати всіх аналізів були готові і нічого крім антитіл проти ІІ і ІІІ групи крові не виявили - мене направили в стаціонар. На той момент все виглядало більш менш нормально, керуючись відомими фактами, мали просто вивести ті антитіла з моєї крові і все мало налагодитись...

Я прийшла в перинатальний центр на Батальній (тобто Дж.Вашингтона) - як виявилось потім в інші лікарні і не беруть з таким діагнозом.

В лікарні відразу зробили переполох - на УЗД виявилось, що рідини ще більше, печінка з селезінкою займають 2/3 животика, є кальцинати, ще й до того в мене плацента почала старіти, ну і багатоводдя є - і це тільки те, що я чула під час самого дослідження. Тобто судячи зі всього стан дитини погіршувався, а причина так і не відома :(. Подивились мене на кріслі - відкриття 2 см. Вирішили вранці зібрати консиліум.

Ранок, четвер, після обговорення лікарі покликали мене і при огляді на кріслі почали підтікати води - вирішили спустити води. Спустили, зробили клізму відправили мене в родзал, так як це не перші і навіть не другі пологи, всі думали що я народжу за кілька годин, відразу попередили реаніматологів - дитина недоношена, на той момент 34-35 тижнів. Частина лікарів з того консиліуму підійшли до мене і сказали, що найімовірніше моя дитина помре... 

Незважаючи на те яким шляхом вона народиться - природнім чи через Кесарський розтин - після того як переріжуть пуповину, зупиниться серце і/або не зможуть розправитись легені...
І після цього залишили мене на самоті... Ви знаєте, я люблю залишатись на самоті. По-перше, це чудова можливість спокійно помолитись, зібратись думками, прийняти важливе рішення. По-друге, у дуже важких ситуаціях, як оця, мені добре коли чоловіка немає поруч - коли він зі мною, я починаю сильно шкодувати себе, хвилюватись, плакати - від цього ні мені, ні чоловікові, ні дитині краще не стає. Можливо я якась не правильна жінка, можливо з часом щось зміниться, але на даний час мені краще коли я одна. Бо коли я залишаюсь на самоті, я не залишаюсь самотньою - я залишаюсь на одинці з Богом!

Перейми були дуже слабкими, тому мені підключили крапельницю і під нею я лежала до вечора. Перейми трішки посилились, але зовсім трішки... Ввечері мене знову подивились на кріслі -  ті ж 2 см. Лікарі дуже дивувались, але найкраще, що могли зробити, зробили - відправили назад в палату набиратись нових сил і сподіватись, що я  до ранку народжу сама.
Думок було дуже багато, запитань ще більше, але в моїй голові постійно звучав вірш з приповістей Соломона: "Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки". (3 розділ, 5-6 вірші). Я розуміла, що в цій ситуації покладатись на свій розум - безглуздо, покладатись на розум лікарів - також ненадійно, Господь єдиний, Хто керує всесвітом, кожним життям - моїм і Маріанни в тому ж числі. Все, що я могла зробити це виспатись, наскільки це залежить від мене. Ще дуже великим підбадьоренням для мене було те, що за нас молилось безліч  людей: сім’я, моя церква, мої друзі, церкви моїх друзів, друзі моїх друзів - люди різних конфесій, різних куточків Львову, України, світу. БОГ ВІДПОВІДАЄ НА МОЛИТВИ! Хоч деколи Його відповідь не така, як ми очікували ;).

Так було і в моїй ситуації - я не народила до ранку, проте моя шийка відкрилась ще на 2 см, тобто всього 4см (а треба 10см). Знову в родзал, знову крапельниця... На цей раз мені сказали ходити - може так піде швидше процес. Звичайно з системою багато не походиш, все що я могла - намотувати круги навколо штативу. Час йшов досить швидко - акушерка була говірлива ;). Вона добре вміє піднімати настрій. А ще анестезіолог приходила до мене знайомитись, також дуже приємна та весела жіночка. В обід мене знову на крісло - ніяких змін... Забрали решту плідних оболонок, щоб пришвидшити процес. Після огляду перейми значно посилились і протягом години залишались такими, але далі знову стихли... Знову відправили в палату відпочивати і спати.

Субота ранок, процедура та ж - ще до 8 зібрала речі і в родзал. В цей день я зажурилась. Прогресу не видно - відкриття і далі 4 см, перейми слабкі. Але я знову змогла переконатись, що Бог Вірний, як написано: "Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її." (1-е послання до Коринтян 10 розділ, 13вірш). І Бог дав мені полегшення звідти звідки я зовсім не очікувала - через розмову з анестезіологом ;). Крім всього іншого він запитав чи я про щось хвилююсь. Я сказала, що трошки хвилююсь, як тут не хвилюватись, якщо прогнозують, що моя дитина скоріш за все помре, я вже третій день під стимулюючими крапельницями, а прогресу не видно. А він задав мені питання: "Ти знаєш, що Господь керує всім та все в Його руках?" - "Так" - "А від того, що ти хвилюєшся, щось зміниться?" - "Ні" - "То чого ти хвилюєшся?" І мені відразу згадався уривок: "Через те вам кажу: Не журіться про життя своє (Євангеліє від Матвія 6 розділ, 25 вірш)... Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?(27 вірш)...але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.(32 вірш)". І відразу на душі стало набагато легше. Коли за нас Бог, то хто проти нас? (послання до Римлян 8 розділ, 31 вірш).
А ще анестезіолог запитав як я харчуюсь ;), я відповіла: "по вечорам". Він запитався "чому?", я сказала, що не дозволяють в інший час - він поговорив з акушеркою і лікарем - мені принесли чай з бутербродами із свого резерву ;). Анестезіолог ще обіцяв прийти через годинку і поговорити, але прогресу не було і мене знову відправили в палату...

Лікарі хотіли спробувати допомогти моїй шийці розкрити та сказали спробувати купити один препарат, який вже останніх пів року на перереєстрації(а це означає, що шансів знайти дуже мало). Шукали його мій чоловік та дві сестри, але безрезультатно. Та не тільки вони - ще сусідка по палаті через свою маму, акушерка (яка здавалась самою злою і недоброю серед усіх), черговий лікар (який міг би взагалі мною не перейматись). І останній таки знайшов - виявилось, що у Львівській області цього препарату була тільки одна ампула у Львові, одна в Стрию і одна ще в якомусь селі - Та, що у Львові, пішла на мене ;). І ось на неділю нові сподівання, що таки запуститься ефективний процес...

Неділя... перейми були найсильніші за всі чотири дні. Я страшенно тішилась! Коли народжувала сина, то при такій інтенсивності болю і частоті перейм моя шийка відкривалась останні 2 см. Але цей раз все було інакше. Ви коли-небуть народжували? Зазвичай перед пологами роблять клізму, та переважно не дозволяють нічого їсти, а якщо ситуація важка і невизначена, то навіть пити нічого не дозволяють, на випадок проведення операції. Але після того як у суботу в мене був анестезіолог, мене вирішили годувати ;). От принесли мені обід, я тільки ложку в рот, а тут перейма... і я не знаю що з тією їжею робити, бо мені не до пережовування ;). Я ще так не народжувала ;).

Але коли закінчилась крапельниця перейми почали стихати і поки прийшов черговий лікар зовсім стихли... В годині третій знову взяли мене на огляд - ніякого результату. Лікарі пішли думати що зі мною робити і десь через дві години, один з них прийшов до мене в палату. Я думала він мені скаже до чого вони додумались, а він поміряв пульс, подивився живіт, і сказав :  "Ну ви і загадка для нас" і пішов... Це була насправді велика загадка для лікарів (точно знаю, оскільки сама лікар;). ВСЕ що вони могли зробити вони робили, але це не давало ніякого ефекту. Майже кожен другий лікар коли прощався зі мною, казав "з Богом" або "хай вам Бог допомагає". Це була така ситуація, коли напевно кожен бачив свою безпорадність, і ту є два варіанти: або ти впадаєш у відчай, або покладаєш надію на Бога, бо більше немає на кого надіятись! Я думаю, що більшість лікарів це бачили і розуміли!

Вже вечором перед сном, я зустріла в коридорі ще одного лікаря, і він каже: "що це таке, в лікарні всі лікарі тільки про вас і говорять: головний лікар, зам головного, професор...".
Взагалі моєю долею переймалось стільки лікарів! Буквально (не в переносному значенні) ВСІ лікарі в лікарні (в моїй поліклініці також не менше трьох) думали, що зі мною робити, щоб я таки народила сама. Я не знаю скільки лікарів працює в лікарні, але в мене таке враження, що кожен з них мене хоча б раз оглядав, консультував. Коли я йшла по коридорі, то всі мене впізнавали, і майже кожен щось говорив, запитував.  Мій чоловік казав: "вони, що думають, що ти дочка президента?" І це був ще один момент, який для мене був свідченням любові Божої і того, що Він все тримає в Своїх руках. Я нічим не заслужила такої уваги та турботи зі сторони цих людей. Я нікому не обіцяла "золоті гори" за те що вони мені допоможуть. Просто Бог поклав на серце цим людям перейматися моєю долею та долею моєї малечі!

І ось понеділок, збудили мене ще дуже рано: аналіз крові, антибіотики... Я знала що найімовірніше доведеться робити Кесарський розтин. Тому не можна було нічого їсти, а від того їсти хотілось неймовірно сильно ;). Ось всі прокинулись, я знову зібрала свої речі, принесли сніданок... і відразу ж мене покликали на огляд. На цей раз консиліум складався з найкращих лікарів лікарні ;). Оглядала мене професор, все ті ж 4 см і на переймі моя шийка закривалась (а в нормі має навпаки відкриватись)... Вони пішли радитись, а я знову чекати... І ось мене покликали в ординаторську, посадили біля професора і вона мені повідомила їхнє рішення: мене ще раз спробують стимулювати, але якщо за годину не буде ніякого ефекту - мене мають прооперувати. Я звісно погодилась на такий варіант. Але це ще не все - так як моя матка вже зараз не реагує на окситоцин, то тим більше вона не буде реагувати на нього після народження дитини, а це значить що мою матку доведеться видалити, щоб я не померла від кровотечі. Чи дам я на це згоду? А кому потрібна з маткою але мертва дружина, мама донька? Звичайно краще хай врятують моя життя!

Я вийшла з кабінету... моя малеча навряд чи виживе, а я залишусь без матки. Це не був варіант найгіршого розвитку подій... Це був варіант найімовірнішого розвитку подій! Іншого вони не чекали, навіть навпаки ще гіршого...

Цей момент був найтяжчим:  усвідомлювати що моя дитина помре, а я більше ніколи не зможу мати дітей - непросто. Я прекрасно пам'ятала, що Бог обіцяв:"І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре." ( послання до Римлян 8 розділ, 28 вірш). Я знаю, що Він завжди залишається вірним, що Його воля для мого життя найкраща! "Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він." (Повторення Закону 32 розділ, 4 вірш). Тому стоячи в душі після клізми, я крізь сльози молилась, щоб Бог дав мені сили прийняти Його волю, такою як вона є, щоб дав вдячне серце - славити Його та дякувати Йому за все.

І в цей найважчий момент я знову ж таки не була сама! Поки я була в родзалі, моя палатна лікар, запропонувала мені разом помолитись, нагадавши, що Бог творить чудеса, і підбадьорила тим, що її церква також молиться за нас (католицька). Також прийшла мене підбадьорити, ще одна лікар (вона з протестантської церкви). Також я знала, що всі хто молився за нас раніше, продовжували і зараз молитись! Це велика підтримка!

І коли мене вже везли в операційну (бо перейми навіть не почались) в моєму серці та розумі був мир, приблизно такий як описаний в Писанні : "Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі. (послання до Филип’ян 4 розділ, 6-7 вірші).

Отже, я поїхала на операцію... Анестезію мені робили епідуральну - трішки страшнувато, але в моєму випадку найкращий вибір - безпечніший метод анестезії для дитини + можливість почути перший крик малечі і побачити її відразу. Дивно було лежати на операційному столі в очікуванні операції (раніше бачила чужі операції). І ось зібрались лікарі, почали операцію. Кілька хвилин - і я почула перший крик своєї дівчинки! І він не припинявся! Ніякого переполоху не було! ВОНА НЕ ПОМЕРЛА! Невимовна радість, вдячність за велику милість Божу! Мені її показали і дали поцілувати, перед тим як забрали з операційної. Вона жива!
Як тільки почалась моя операція - відділення спустіло - багато лікарів були під операційною, замголовного, начмед періодично заглядали в операційну. Одна акушерка мені потім казала "але ви налякали всіх лікарів". Справа ще й в тому, що світло-шкірі, світловолосі (серед них найбільше руді) та алергіки найгірше переносять всі захворювання та мають найбільше ускладнень, а я "підходжу" по всіх пунктах ;). Але Бог був милостивий і до мене. Моя палатна лікар видзвонила препарат, який допоміг зупинити кровотечу (тобто вони навіть не чекали її, а відразу ввели). Правда, в мене дуже кровила підшкірна жирова клітковина, тому шов вийшов не косметичний,  але це дрібниці порівняно з тим, що могло бути!

Після операції я відійшла досить швидко, вранці (а це ще була перша доба після операції) я вже разів 4-5 бігала вверх-вниз, до Маріанночки, яка лежала в реанімації. Бігала, бо була змушена - Маріанну в той же день перевели в реанімацію на Орлика. Та коли, її забрали з лікарні, а знеболення перестало діяти - мені почало все дико боліти... Наступні дні мені не залишалось нічого іншого, як лежати, читати, відпочивати, ходити в гості до дівчат з допологової палати;), а ще отримувати антибіотики крапельно 3 рази на добу... бо Маріанночка була далеко від мене, і я не могла до неї потрапити, чимось допомогти їй. Тільки у суботу я змогла її вперше потримати на руках (знайома возила мене з пологового будинку в лікарню і назад). І лише наступного понеділка (7днів після операції) мене виписали і я змогла лягти до своєї донечки в лікарню. Тоді я побачила вперше її посмішку: я дала донечці груди, вона кілька раз посмоктала, відкинулась і на її обличчі з’явилась посмішка ;)))). Так було кожен раз коли я прикладала її до грудей ;). Ми були щасливі, що нарешті разом! Зараз в донечки ще залишились зміни в печінці, але наразі на її загальний стан здоров'я та розвиток це не має видимого впливу. Слава Богу!  

Ще перед пологами ми з чоловіком вибирали ім’я для нашої донечки. Я хотіла назвати її Анна, бо це ім’я означає "милість Божа", "благодать", бо вже тоді я розуміла, що якщо моя донечка буде живою і здоровою, то тільки по великій милості Божій. Чоловік хотів Марію ("гірка", "перекірлива, уперта", "улюблена"). Так в нас вийшла Маріанна - "гірка благодать" - було багато гірких моментів, але по милості Божій ми з вами!  "бо добрий Господь, Його милість навіки, а вірність Його з роду в рід!" (Псалом 99, 5 вірш)

Сподіваюсь вам було цікаво прочитати мою історію ;)))

А на завершення ось вам трішки фотографій з Маріанною та іншими членами моєї сім’ї 
щасливий татко ;)
 будні


 прогулянка з трьома дітьми - це весело
 качелі...
 трошки кричимо
а так я сиджу за компом ;)

44 коментарі:

  1. Така важка розповідь і водночас така неймовірна!! Бог добрий і дає нам чуда! Я щаслива за тебе й твою сім'ю, що все у вас вдалося, що Господь вас оберігає й обдаровує так щедро! Здоров'я вам усім і безмірних Божих благословінь!

    Мої треті пологи теж були найважчими. Тобто я найкраще їх контролювала й усе робила, слухаючи себе й свого тіла, але вони були дуже важкими. А потім ще й манюня потрапила до лікарні на 3 тижні. Але з Богом та молитвами багатьох людей ми це перейшли!
    Дуже добре тебе розумію в цьому всьому! Ти молодець! І радію за твою доню, що має мамине молочко! То теж Божа Благодать!

    Пишу зі сльозами на очах, так мене твоя історія зворушила... Божої опіки тобі й твоїй сім'ї!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Лілюська! Шкода, що є люди, які можуть добре мене зрозуміти, через те що пережили подібну історію - бо я б не побажала нікому так народжувати... Проте ми завжди більше надіємось на Бога і частіше до Нього звертаємось коли щось негаразд. Бачити Боже чудо в своєму житті варте того!
      Сподівась в твоєї Меласі надалі буде все гаразд!

      Видалити
    2. Я можу зрозуміти у важкості пологів, хоча не переживала такого ніколи. Мої пологи були "швидкі". Перші 6 годин, другі 4, останні - 4,5. І я ніколи не знала, що таке окситоцин до народження дитини. Після мені кололи його лише для профілактики, бо маю проблеми з гемоглобіном. Знаю, що з окситоцином біль неприродній і нестерпний, тому щиро співчуваю всім жінкам, які мусять через то проходити. Ти молодець!! Дякую Господу, що для тебе все закінчилося так добре й найгірші прогнози лікарів не справдилися!! Слава Богу!!! Він дійсно Добрий!

      Видалити
  2. Неймовірна розповідь! Читала на одному диханні.. переживала.. і щаслива, що усе щасливо завершилось.. тобто розпочалось)) Нехай Бог дає Вам здоров'ячка і сил! Маріанночка - красунечка!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Валічка! Так це тільки початок ;), далі в нашому житті буде ще багато подій і мабуть чимало випробувань ;)

      Видалити
  3. Нехай Маріанна росте здоровою! Більше нічого не можу писати - сльози не дають...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Алінка! Приємно, що ти так співпереживаєш ;)

      Видалити
  4. ой Валюш... прочитала все до кожного слова... я як сіла, так і зацепеніла,плакала і аж на фотках розлабилась!!!
    ти дууже сильна жінка! ти молодець, що зібралась силами і вірою, і пройшла такий довгий шлях пологів!
    Нехай Бозя й надалі Вас оберігає!!!! Здоровячка вам!!!
    а гуляти з трьома дітками - то , мабуть, дуже весело ))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Мар’янка! Я б не була такою сильною, як би не Господь! Він вже не вперше дає мені силу і проводить через різні випробування!
      А гуляти зі всіма справді весело, а як Маріанна підросте, мабуть буде ще веселіше ;)

      Видалити
  5. Здоровья Всей Вашей семье! Спасибо Богу, что Вы с нами!

    ВідповістиВидалити
  6. Просто неймовірна розповідь, така сильна. читала справді на одному дихані, і ніяк не могла повірити, що ви таке пережили. Ви дуже сильна жінка... І Слава Богу, що все добре. Нехай Бог завжди охороняє вашу всю велику дружню сім'ю від всього поганого.
    А про гуляння діток... я зі своїми двома інколи не можу на дворі справитись)))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Катю! Але мабуть погане буде в нашому житті, бо ми грішні та живемо в грішному світі :((.
      А Маріанночка зараз на прогулянках спить ;), тому зайвих клопотів поки що не спричиняє!

      Видалити
    2. доречі, до мене можна звертатись на "ти" ;)))))))

      Видалити
  7. Валя,просто неймовірна розповідь!!!!
    Нехай Господь оберігає Вашу сім'ю!!!!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Іванка! Тільки Він і може оберегти!

      Видалити
  8. Ти дуже мужня та сильна.Захоплююсь тобою.Важко то все було читати,сплакалась декілька разів поки прочитала і зараз сльози на очах.
    Твоя розповідь сповнена таким .... спокоєм та любов"ю ...до оточуючих,до всього довкола... Хотілося б мати хоча б краплину того вміння твого.
    Схиляю голову перед твоєю любов"ю до Бога.Я думаю,що Він віддячив вашій сім"ї таким гарним подарунком ,і недаремно)
    Я пам"ятаю,як отримала твоє смс,коли ти була в пологовому, із проханням молитись за вас ... я тоді була дуже розгублена від думок,що це дуже несправедливо...що так не має бути....що...що...
    ...і водночас ,я чомусь була впевнена,що все буде добре...
    Колись,можливо,я змогла б знайти якісь слова підтримки в таку хвилину для тебе,але на той момент я просто направду помолилась та попросила сили для вас обидвох.
    Тепер ти щаслива матуся двох дівчаток та хлопчатка)))
    ЗДОРОВ"ЯЧКА вам усім!!!
    ...ми тільки-но одужаємо,приїдемо в гості;)


    ...у нас пневмонія...ми втікли позавчора з лікарні....і в мене нема такої довіри до лікарів,як в тебе...а хотілося б...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Наталю!
      Шкода, що ви так сильно захворіли! Лікарі звісно зустрічаються нетямущі та байдужі, але більшість таки хороші люди і непогані спеціалісти(або вчаться такими бути). Ви головне не затягуйте ту хворобу, бо потім буде вилікувати ще важче!
      А найбільшою підтримкою для мене були молитви - це якраз те, чого я найбільше чекала від друзів! Тому ти мене підтримала ;). Все інше зробив Господь!
      А я сама по собі не є така спокійна та любляча до всіх, такою мене робить Христос, який живе в мені і потрохи робить більш подібною до Себе!
      Швидкого вам одужання!

      Видалити
  9. Валічко, прочитала на одному диханні, слава Богу, що ви пройшли всі ці випробування! щастя вашій сім’ї, здоров’я діткам!
    вражає сила твоєї віри! як би я хотіла, щоб моя віра була такою ж сильною!
    дякую тобі!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Женічка! Навіки слава Йому Одному!
      А мою віру підкріпляє Його Слово - Біблія, бо "віра від слухання, а слухання через Слово Христове."(послання до Римлян 10розділ, 17 вірш). Читання і нагадування Божих обітниць заспокоювало, підкріпляло, давало впевненості, надію, мир та радість в найважчі моменти! Без Писання моя віра була б дуже слабкою!

      Видалити
  10. Господь благ! Пусть растет на радость родителям и Христу.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Ірочка! Це моє найбільше бажання, щоб мої діти росли на радість Христу!

      Видалити
  11. Валентино, скільки ти всього пережила.....Важко про це читати, а тобі це все випало пережити...Ти-мужня жінка!!!Здоров"я тобі і твоїм діткам!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Іринко! Так пережити важко, але разом з апостолом Павлом можу сказати: "Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі."
      (послання до Филип’ян 4 розділ, 13 вірш)

      Видалити
  12. Валюнь, Дякувати Богу все вже позаду і ця історія гарно закінчилась. Поки читала, ніби сама все пережила.. Ти молодчинка!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Віруня! Добре, що випробування не вічні ;). Думаю тобі особливо близька ця розповідь, бо ти сама на днях народжувала :)), мабуть добре, що я не встигла написати до твоїх пологів ;). Добре, що в Бога все під контролем!

      Видалити
  13. Ой, Валюшо.Сльози на очах. Співчуваю, але і радію за вашу родину! Будьте здорові та щасливі.
    така зворушлива оповідь, це мені ще добу осмислювати прочитане.
    Минулого року ти прислала мені коробочку з надписом "Цінуй життя", ти знаєш, це все якось символічно, твоя оповідь примусила зупинитися та замисилитися. Помагай вам Бог!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Світланко!
      Я пам’ятаю ту міні-листівочку ;) і коробочку ;). Рада, що вони потрпили в хороші руки;).
      Земне життя надто коротке, щоб тратити його на неважливі речі чи відкладати на потім важливі рішення - адже ми не знаємо в який момент воно зупиниться... і тоді нічого вже не зміниш, не виправиш! В такі моменти (як той що пережила я), задумуєшся про справжні цінності: Хто такий Бог? Що Він робить моєму житті? що потрібно щоб бути в вічності з Ним? Чи є Господь моїм Богом сьогодні?

      Видалити
  14. Валя, вітаю вас і вашу сімю з народженням донечки!
    Скільки всього доводиться пережити за час вагітності і пологів. І кожний раз по-різному! Тішить тільки, що Бог дає людині випробовування по її силі, у Вас велика сила)
    І все-одно мама про все забуває, коли притискає крихітку до грудей)
    Божих благословінь Вашій сімї і вже трихкратної(!!!)насолоди від материнства)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую! Так, діти це благословіння від Господа! Навіть просто від думки про них стає добре на душі ;), хоч інколи з ними дуже важко!

      Видалити
  15. страшно дитину народжувати після таких розповідей...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. народжувати завжди страшно! Бо завжди є сильний біль і ніколи наперед не можна сказати як будуть відбуватись пологи і чим закінчаться! Але коли ти знаєш, що все в руках Всемогутнього Господа - стає набагато спокійніше

      Видалити
  16. Гм... теж народжувала трьох, але страшно не було.
    Якщо є страх, то біль сильніший.

    ВідповістиВидалити
  17. Нереальна розповідь... Не віриться, що таке може бути... стільки проблем і все говорить про те, що нічого доброго не буде, а Бог має свій план! Ще раз переконалась, що не ми керуємо нашими життями.
    Ростіть здорові! Божої вам благодаті і благословення!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Оля! Бог творить нереальні для нас людей речі і цим показує Свою Велич, Могутність, Милість та Любов. А тепер нагадування який Він Незрівнянний росте в мене вдома ;)

      Видалити
  18. "Бедная, бросаемая бурею, безутешная! Вот, Я положу камни твои на рубине и сделаю основание твое из сапфиров..." - Бог умеет утешать! Ты прошла не легкий путь, но Бог даровал вам драгоценнейшей "сапфирчик" - Марианну. А главное то, что сапфирчиков у вас много :)))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. так! від того, що ми пережили, а ще більше ціную, що Бог таки дав мені другу донечку, ще більше усвідомлюю свою відповідальність за її зріст та виховання! Вона велике благословіння для всієї сім’ї!

      Видалити
  19. Ти молодчинка! Сили тобі, здоров"я і Божої благодаті.
    А якої ти віри?
    Інколи важко зрозуміти, чому саме так Бог проявляє свою любов - стільки сліз було пролито і питань задано чому.... Але знаю, що він мене не залишив і послав мені чудового лікаря, який врятував і мою дитину і мене..... І відповідь на питання чому і за що такий хрест....я напевно не знайду ніколи. Але я безмежно люблю свого синочка і нічколи б від нього не відмовилась і не розумію чому люди питають (але не в мене), чому я його не віддала - це мій скарб, особливий, за який я готова боротись до останнього.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую, Оленко!
      Я з протистантської віри - євангельські християни. Але суть не в тому хто я, а в тому хто мій Бог - єдиний Господь та Спаситель світу Ісус Христос!
      Я не про всі сльози писала у своєму блозі, просто пишу про те, що переживаю зараз. Але думаю, що ми питання чому та за що не є найважливішими під час страждань. Важливіше є питання для чого, що Бог хоче мене навчити чи показати коли я проходжу через ці страждання. Ти колись читала книгу Йова з Біблії? Це історія про чоловіка який зазнав дуже багато страждань. Не буду тут і зараз все розписувати(якщо захочеш колись особисто тобі розповім всю історію), але коли я переживала найбільше горе в своєму житті саме через цю книгу Бог мені дав відповіді на ті запитання які найбільше мене хвилювали, особливо через 38-41 розділи.
      Звісно кожна ситуація є унікальною, але знаю, що і для твого життя Бог запланував дещо більше ніж ти зараз бачиш та розумієш у тій всій ситуації в якій знаходишся ти!
      Нехай Господь благословить тебе, твою сім’ю і особливо твого синочка!

      Видалити
    2. Дякую, Валюш!
      Для мене не має значення віра, просто цікаво, ти так багато знаєш. Я просто не люблю, коли починають нав"язувати, що чиясь віра правильна, а чиясь ні (я не про тебе). В мого синочка була величезна кількість шансів не народитись, і псіля народження померти, але Бог мені посилав хороших лікарів і людей, які нас спасали. Просто мені на другу вагітність дуже важко було наважитись, а коли наважилась - 2 дні щастя і сльози. І знов питання чому, за шщо і чого? А лікарка моя сказала - значить так треба.....

      Видалити
    3. ;), для мене також не є принципово в яку церкву людина ходить, важливо вірити в Бога, служити Йому, віддати Йому своє життя! Все інше не принципово. А щоб знати Бога дуже важливо читати Його Святе Слово - Біблію, бо тут Бог відкрив нам Себе, Свою волю щодо нас і ще багато чого цінного... Тому я намагаюсь читати, досліджувати, вивчати її ;)
      Знаєш в книзі пророка Ісаї написано:"Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки". (Iсані 55:9), частіше всього ми нездатні розуміти задуми та дії Божі. Головне вірити Йому і що "...діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він." (Повторення Закону 32 розділ, 4 вірш). Хоча це звісно не просто!

      Видалити

Ratings and Recommendations by outbrain